Вибір лакофарбових матеріалів (ЛФМ) за красивою етикеткою або обіцянками маркетологів — головна причина відшарувань, перевитрати бюджету та зриву термінів. Необхідно розуміти, як маркується ЛФМ. Оскільки вся об’єктивна правда про фарбу, емаль або ґрунт міститься лише в одному документі — технічному паспорті (TDS, Technical Data Sheet).

Для багатьох майстрів і замовників TDS виглядає як набір незрозумілих абревіатур і лабораторних цифр. Багато хто просто знає, як називається фарба. Розшифровка ЛФМ насправді не складна. Якщо вміти читати цю специфікацію, то можна заздалегідь розрахувати реальну витрату, зрозуміти нюанси підготовки та спрогнозувати термін служби покриття.

У цій статті ми розшифруємо основні параметри технічного паспорта ЛФМ і перекладемо складну мову технологів на зрозумілу практичну. Ви дізнаєтеся, що таке розшифровка фарби ПФ, які бувають марки лакофарбових матеріалів і як правильно їх підбирати залежно від характеристик, зазначених на упаковці.

Вступ та основна інформація

Будь-який технічний паспорт починається з базового опису продукту: його хімічного складу, прямого призначення та основних властивостей.

Це не просто марка фарби. Саме у цьому вступному розділі виробник чітко визначає, для яких поверхонь та умов експлуатації розроблявся цей матеріал.

Чому важливо вибирати фарби за цифрами? Перш ніж переходити до розрахунків і складних фізико-механічних показників, необхідно переконатися, що обраний ЛФМ у принципі підходить для вашого завдання.

Ігнорування цієї інформації — найпоширеніша причина технологічних помилок, що трапляються ще до відкриття банки. Адже саме через це колір фарби буде підібрано неправильно.

Що таке ЛФМ (лакофарбові матеріали)

Як розшифровують фарбу за номером? Для початку давайте розглянемо, що таке ЛФМ.

З технічної точки зору, лакофарбові матеріали (ЛФМ) — це композитні суміші, які наносяться на поверхню у рідкому, пастоподібному або порошкоподібному вигляді, а після затвердіння утворюють суцільну захисно-декоративну плівку.

Щоб правильно розуміти, яким буває маркування олійних фарб, а також дані з технічного паспорта, важливо знати базову «будову» будь-якої промислової або побутової фарби.

Властивості готового покриття завжди залежать від балансу п’яти основних компонентів:

Сполучна речовина (плівкоутворювач). Це можуть бути епоксидні, поліуретанові, алкідні або акрилові смоли. Саме сполучна речовина визначає основні характеристики ЛФМ: адгезію (прилипання) до основи, механічну міцність, еластичність та стійкість до агресивних хімічних речовин.
Пігменти. Тонкодисперсні порошки, які забезпечують не лише колір і покривну здатність, а й захист. Наприклад, додавання цинкового пилу або фосфату цинку перетворює звичайний ґрунт на протекторний, забезпечуючи активний антикорозійний захист металу. Це слід враховувати при маркуванні ЛФМ.
Наповнювачі. Інертні мінеральні речовини (тальк, барит, залізна слюдка), які покращують фізико-механічні властивості бар’єрної плівки, підвищують її міцність і зносостійкість.
Розчинники та розріджувачі. Летючі рідини, які забезпечують потрібну в’язкість суміші, щоб її можна було наносити пензлем, валиком або апаратом безповітряного розпилення. Під час висихання вони повністю випаровуються.
Спеціальні добавки (адитиви). Допоміжні компоненти (зазвичай від 0,1% до 5% від загального об’єму). Вони вирішують точкові технологічні завдання: запобігають осіданню пігменту на дно банки, працюють як піногасники, прискорюють затвердіння або захищають покриття від вигорання на сонці (УФ-фільтри). Розшифровка номерів фарби також вказує цю інформацію.

Існують різні способи нанесення маркування, про що ми поговоримо нижче.

Що таке технічний паспорт ЛФМ (TDS)

Технічний паспорт, або TDS (Technical Data Sheet) — це офіційний нормативний документ від заводу-виробника, в якому зафіксовані точні фізико-хімічні характеристики матеріалу, а також суворі вимоги щодо його підготовки, нанесення та висихання.

Якщо рекламний буклет обіцяє, що фарба «висихає миттєво і захищає назавжди», то TDS перетворює ці обіцянки на сухі, вимірювані цифри: частки сухого залишку, товщину в мікронах, температуру точки роси та час полімеризації. Це свого роду «інструкція з експлуатації» для інженерів, малярів та інспекторів технічного нагляду. Тому маркування лакофарбових матеріалів є вкрай важливим.

Які завдання вирішує технічний паспорт на практиці:

Розрахунок реальних витрат на проект. У технічному описі (TDS) вказано теоретичну витрату на квадратний метр при заданій товщині плівки. Без цих даних неможливо скласти точний кошторис і закупити необхідну кількість матеріалу. Саме тому маркування фарб є дуже важливим.
Вибір технології нанесення. У документі чітко визначено, яким способом наносити суміш (пензлем, валиком або безповітряним апаратом), які сопла використовувати, який тиск встановлювати та який оригінальний розчинник застосовувати. Через це лакофарбові матеріали мають найрізноманітніші позначення.
Прогнозування термінів виконання робіт. Паспорт і нумерація фарб показують залежність часу висихання «до відлипання» та до повного затвердіння від температури навколишнього середовища. Це дозволяє планувати графік нанесення наступних шарів без ризику «зіпсувати» попередні.
Контроль якості. Інспектори перевіряють готову роботу, спираючись виключно на дані з TDS: вимірюють товщину мокрої (ТМП) та сухої (ТСП) плівки, звіряючи їх із нормами виробника. Через це фарба має різне позначення залежно від показників.

Важлива відмінність! Не плутайте TDS із паспортом безпеки — SDS (Safety Data Sheet). Якщо технічний паспорт (TDS) пояснює, як правильно наносити фарбу, щоб вона слугувала довго, то паспорт безпеки (SDS) розповідає, як безпечно з нею працювати, щоб не завдати шкоди здоров’ю та екології.

У технічному паспорті немає юридичних «нісенітниць» — лише інженерні параметри. Це не просто умовне позначення ЛФМ, а конкретна й цінна інформація.

Чому важливо вміти читати технічний паспорт фарби

Багато критичних помилок у промисловому та будівельному фарбуванні закладаються ще на етапі закупівлі. Покладаючись виключно на рекламні обіцянки або поради продавців, легко придбати склад, який візуально підходить, але технологічно не справляється з реальним завданням. Саме тому розшифровка номерів фарб і TDS — це базова навичка інженера та грамотного майстра, яка безпосередньо захищає проект від браку та фінансових втрат.

Ось чотири практичні причини, чому не можна ігнорувати цей документ перед початком робіт:

Точний розрахунок бюджету, а не порівняння ціни за банку. Дві фарби можуть коштувати однаково за літр, але мати різний показник сухого залишку за об’ємом (Volume Solids). Склад із сухим залишком 60% покриє удвічі більшу площу при тій самій товщині захисної плівки, ніж склад із показником 30%. Розшифровка цифр на фарбі та читання TDS дозволяє розрахувати вартість квадратного метра готового покриття та врятує від купівлі «дешевого» розчинника за ціною фарби.
Запобігання дефектам покриття. У технічному паспорті завжди вказана рекомендована та максимально допустима товщина мокрої плівки (ТМП). Якщо маляр перевищить цей ліміт, намагаючись покрити поверхню за один прохід, фарба може зморщитися, потекти або «замкнути» всередині себе розчинник. У результаті покриття покриється бульбашками або залишиться м’яким. Тому важлива не тільки розшифровка кольору фарби, але й інших показників.
Дотримання «вікон перекриття» (інтервалів висихання). Багатошарове фарбування — це робота, що вимагає суворого дотримання термінів. Ось чому так важливо розуміти, що означають номери фарб. TDS вказує точний час, коли можна наносити наступний шар за певної температури. Якщо нанести фінішний шар занадто рано — розчинник з основи підірве свіже покриття. Якщо пропустити максимальний інтервал висихання — порушиться хімічна адгезія, і верхній шар з часом відшарується пластами.
Підбір правильного обладнання та хімічних речовин. Виробник не обмежується фразою «наносити розпиленням», а вказує точні параметри: діаметр сопла (наприклад, 0,015″–0,021″) та робочий тиск для апаратів безповітряного розпилення (АБР). Там же вказана марка сумісного розчинника. Використання випадкового дешевого розчинника часто призводить до незворотного згортання сполучної смоли прямо в шлангах апарату.

Знання того, як позначаються лакофарбові матеріали, перетворює процес фарбування з «лотереї» на передбачувану технологічну операцію.

Які завдання вирішує технічна документація ЛФМ

Технічний паспорт — це не просто шпаргалка для маляра. У професійному середовищі (від фарбування будівельних металоконструкцій до суднобудування та виробництва меблів) TDS працює як повноцінний нормативний регламент. Він вказує, що означають цифри у фарбі, та пов’язує всіх учасників процесу: замовника, проектувальника, підрядника та інспектора технічного нагляду.

У загальному сенсі технічна документація виконує чотири ключові завдання на різних етапах роботи з матеріалом:

Включення до проектної документації (етап проектування). Інженери-проектувальники обирають системи покриттів не за брендами, а за характеристиками. Якщо технічне завдання вимагає захисту мосту від корозії в агресивному промисловому середовищі (категорія С5) на термін понад 15 років, проектувальник шукає в TDS конкретні підтвердження: стійкість до соляного туману, УФ-випромінювання та сумісність ґрунту з фінішною емаллю. Без цих даних матеріал не пройде будівельну експертизу. Тому так важливо розуміти, що означають цифри на фарбі.
Організація логістики та зберігання (етап постачання). Документація суворо регламентує «життя» продукту до відкриття банки. З паспорта відділ постачання дізнається термін придатності (наприклад, 12 або 24 місяці), щільність матеріалу (щоб розрахувати вантажопідйомність транспорту) та температурний режим зберігання. Наприклад, якщо в TDS вказано «зберігати при температурі не нижче +5°C», це означає заборону на транспортування фарби в неопалюваних фурах взимку. На фарбі маркування та опис вказують всю цю інформацію.
Стандартизація процесів (стадія виробництва). На конвеєрних лініях або під час роботи кількох бригад на одному великому об’єкті технічна документація забезпечує повторюваність результату. Якщо напилення, температурна сушка та міжшарові інтервали налаштовані строго за паспортом, колір, рівень блиску та адгезія будуть ідентичними від деталі до деталі, від партії до партії. Для такого матеріалу, як емаль ПФ, розшифровка також містить всю необхідну інформацію.
Обґрунтування гарантійних зобов’язань (юридичний захист). TDS — головний аргумент у будь-яких суперечках щодо якості покриття. Якщо готова фарба відшарувалася або утворилися пухирі, технічна експертиза спирається саме на паспорт продукту. Фахівці перевіряють, чи відповідали температура повітря, точка роси та товщина нанесеного шару тим рамкам, які офіційно встановив завод-виробник. У такого матеріалу, як акрил, позначення також містить усю необхідну інформацію.

Таким чином, технічна документація переносить роботу з ЛФМ із суб’єктивної площини («майстер сказав, що фарба хороша») в об’єктивну інженерну площину, де кожен крок можна виміряти та контролювати.

Де знайти технічний паспорт лакофарбового матеріалу

Технічний паспорт — це обов’язковий документ для будь-якого професійного ЛФМ, проте ви рідко знайдете його приклеєним до банки разом з етикеткою. У ньому вказано маркування лаків і фарб.

Однак через великий обсяг технічної інформації (зазвичай це 3–5 сторінок тексту з таблицями та графіками) технічні специфікації надаються окремо. Якщо потрібно вивчити властивості матеріалу перед його придбанням або використанням, актуальні технічні специфікації слід шукати в декількох перевірених джерелах.

На сайті виробника

Якщо вам потрібні лакофарбові матеріали, їх маркування сьогодні часто вказується на веб-ресурсах компаній. Офіційний сайт заводу-виробника — це першоджерело та найнадійніша база даних. Хімічні формули фарб періодично доопрацьовуються: змінюється тип сумісного розчинника, коригується сухий залишок або оновлюються екологічні допуски.

Де шукати. У розділах «Документація», «Технічна підтримка» або безпосередньо на сторінці конкретного продукту.
Практична порада. Завжди звертайте увагу на дату випуску (ревізію) документа, яка зазвичай вказана дрібним шрифтом у нижньому колонтитулі. Якщо ЛФМ вироблено цього року, а ви читаєте паспорт п’ятирічної давності, існує ризик технологічної помилки через зміну рецептури.

У постачальників та дилерів

Вас цікавить маркування акрилових фарб чи маркування водоемульсійних фарб? Офіційні дистриб’ютори мають прямий доступ до повної технологічної бази виробника та зобов’язані надавати технічні характеристики на першу вимогу.

Це важливо під час роботи з імпортними промисловими покриттями: якщо оригінальний паспорт видано іноземною мовою, саме дилер надає правильний технічний переклад. Запитувати актуальний TDS у менеджера на етапі узгодження кошторису — це базовий стандарт професійної роботи.

У картці товару та каталозі продукції

Великі профільні інтернет-магазини та спеціалізовані B2B-портали сьогодні інтегрують технічну документацію безпосередньо у свої цифрові вітрини. Наприклад, якщо вам потрібні маркування фарб для металевих поверхонь, їх легко можна замовити у менеджерів інтернет-магазинів.

Де шукати. На сторінці обраної фарби зверніть увагу на вкладки «Характеристики», «Файли для завантаження», «Документи» або «Інструкції з використання».
Перевага. Прямий доступ до файлів із каталогу дозволяє інженеру або спеціалісту з постачання швидко завантажити кілька специфікацій різних брендів і провести їх об’єктивний порівняльний аналіз за ключовими параметрами (покриваність, витрата, терміни полімеризації).

Тобто, для такого популярного та затребуваного матеріалу, як акрилова фарба, маркування також обов’язково вказується.

У якому форматі публікуються технічні паспорти (PDF, TDS, специфікація)

Незалежно від джерела походження, технічний паспорт має чітко стандартизований вигляд. Тому, якщо вам потрібно зрозуміти, яке позначення має фарба, то у всіх виробників подібні товари матимуть схожі маркування за своїми технічними характеристиками та показниками.

Формат файлу. У 99% випадків документ публікується у форматі PDF. Виробники використовують захищені файли, щоб уникнути випадкового або навмисного спотворення даних (наприклад, заниження витрати недобросовісними продавцями), а також зберегти читабельність таблиць і графіків на будь-якому пристрої.
Назви документа. У міжнародній практиці файл позначається абревіатурами TDS (Technical Data Sheet) або PDS (Product Data Sheet). На вітчизняному ринку цей же документ може мати назви «Технічний опис», «Специфікація матеріалу» або «Лист технічної інформації».

Для того щоб здійснювалося маркування лакофарбових матеріалів, передбачено спеціалізований ДСТУ (або ГОСТ).

Структура технічного паспорта ЛФМ

Технічний паспорт не складається у довільній формі. Це суворо структурований документ, логіка якого побудована таким чином, щоб провести фахівця від загального розуміння продукту до конкретних кроків щодо його нанесення та маркування кольорів фарби.

У провідних світових та вітчизняних виробників структура TDS практично ідентична, що дозволяє легко порівнювати матеріали різних брендів між собою. Будь то маркування кольору фарби чи позначення поліуретанових ґрунтівок.

Основні розділи технічної карти матеріалу

Типовий технічний паспорт читається зверху вниз і поділений на кілька логічних блоків, кожен з яких відповідає за свій етап роботи:

Опис продукту та призначення. Короткий виклад: тип зв’язувальної речовини (наприклад, двокомпонентна епоксидна), глянцевість, можливість тонування та сфера застосування (наприклад, для захисту металоконструкцій у морському середовищі). Тобто маркування ЛФМ ДСТУ (ГОСТ) регламентує суворо.
Фізичні характеристики. Лабораторні дані про сам матеріал до та після полімеризації. Це основа для всіх подальших економічних розрахунків.
Вимоги до підготовки поверхні. Фарба не тримається на бруді або іржі. У цьому розділі вказано міжнародні стандарти очищення (наприклад, абразивно-струменеве очищення до ступеня Sa 2.5 згідно з ISO 8501-1) та вимоги до шорсткості профілю. Розшифровка ЛФМ також дуже важлива в цьому випадку.
Параметри нанесення. Інструкція з експлуатації інструменту: метод розпилення, робочий тиск в апараті, діаметр сопла, а також пропорції розведення оригінальним розчинником.
Час висихання та інтервали нанесення наступного шару. Таблиці або графіки, що показують, як швидко висихає шар за різних температур (зазвичай наводяться значення для +5 °C, +10 °C, +23 °C та +40 °C).
Термін придатності (для багатокомпонентних ЛФМ). Час, протягом якого необхідно використати суміш із затверджувачем, перш ніж вона застигне прямо у відрі або шлангах.
Умови зберігання. Термін придатності у заводській тарі та температурні межі для складу.

Тобто, за кодом можна визначити навіть склад фарби.

Які параметри завжди вказані в паспорті фарби

Якщо не брати до уваги маркетингові описи, у будь-якому якісному TDS завжди будуть наведені конкретні цифри, без яких цей матеріал неможливо використовувати у професійному середовищі:

Сухий залишок за об’ємом (Volume Solids, %). Показує, яка частина фарби залишиться на поверхні після повного випаровування розчинників. Якщо сухий залишок дорівнює 60%, то з шару рідкої фарби товщиною 100 мікрон після висихання залишиться плівка товщиною рівно 60 мікрон. Цифри на фарбі, розшифровка яких повинна бути відома кожному фахівцю, дозволять підібрати потрібний продукт.
Рекомендована товщина плівки. Завжди вказується у двох значеннях: ТМП (товщина мокрої плівки — вимірюється маляром одразу під час нанесення) та ТСП (товщина сухої плівки — вимірюється інспектором після висихання).
Теоретична витрата. Показує, скільки літрів або кілограмів знадобиться на 1 квадратний метр при строго заданій товщині сухої плівки, без урахування технологічних втрат (на вітер, розливи, форму деталі).
Співвідношення змішування. Критичний параметр для двокомпонентних (2K) систем. Вказується за об’ємом (наприклад, 4:1) або за масою (наприклад, 100:15). Помилка у пропорції основи та затверджувача призведе до того, що фарба ніколи не висохне.
Летючі органічні сполуки (VOC / ЛОС). Вказує обсяг токсичних речовин, що виділяються, у грамах на літр (г/л). Важливий для дотримання екологічних норм на виробництві та сертифікації об’єктів за «зеленими» стандартами.

Знаючи, що означає перша цифра в позначенні фарби, ви зможете підібрати потрібний вам матеріал.

Окремо зазначимо, яка цифра позначає код небезпеки в маркуванні.

У паспортах безпеки (SDS) та на упаковці зустрічаються два типи цифрових кодів:

Клас небезпеки (цифра від 1 до 9 у нижній частині ромбоподібного знака). Вказує на базову категорію небезпеки. Переважна більшість промислових фарб і розчинників маркуються цифрою 3 — легкозаймисті рідини (ЛЗР).
Код небезпеки / Код Кемлера (2–3 цифри у верхній частині помаранчевої таблички). Детально описує характер небезпеки під час транспортування та розливу. Базові значення: 2 — виділення газу, 3 — горючість, 6 — токсичність, 8 — їдкість.

Подвоєння цифри (наприклад, 33) означає підвищений ступінь небезпеки (рідина, що легко займається).

Літера «Х» перед кодом суворо забороняє гасити або змивати склад водою.

Відмінність технічного паспорта (TDS) від паспорта безпеки (SDS)

Незважаючи на схожі абревіатури, це два принципово різні документи, які вирішують різні завдання та призначені для різних фахівців.

TDS (Technical Data Sheet — Технічний паспорт). Це документ для маляра, технолога та інженера. Він відповідає на запитання: «Як правильно нанести цей матеріал, щоб отримати якісне та довговічне покриття?». У ньому шукають діаметр сопла, інтервали висихання та витрату.
SDS (Safety Data Sheet — Паспорт безпеки, раніше MSDS). Це документ для фахівця з охорони праці, еколога та лікаря. Він дає відповідь на запитання: «Як працювати з цим матеріалом, щоб не отруїтися, не спричинити пожежу та не завдати шкоди природі?».

Приклад із практики. Якщо вам потрібно дізнатися, який розчинник додати до фарби для досягнення потрібної в’язкості — ви відкриваєте TDS. Якщо маляр випадково пролив цей розчинник собі на шкіру або в очі, і вам потрібно зрозуміти, як надати першу допомогу — ви негайно відкриваєте SDS. Також саме паспорт безпеки (SDS) запитують транспортні компанії для присвоєння вантажу класу небезпеки під час перевезення.

Основні характеристики в технічному паспорті ЛФМ та їх розшифровка

Ознайомившись із вступною частиною технічного паспорта, переходимо до найважливішого розділу — фізико-хімічних властивостей продукту. Розглянемо основні параметри, які визначають суть будь-якого лакофарбового матеріалу.

Тип лакофарбового матеріалу

Цей параметр одразу вказує на фізико-хімічний склад продукту та його місце в системі покриттів (пирозі).

За кількістю компонентів

Однокомпонентні (1К). Суміші, готові до застосування безпосередньо з банки. Висихають за рахунок випаровування розчинників або реакції з вологою з повітря.

Двокомпонентні (2К) та багатокомпонентні. Вимагають обов’язкового змішування основи з затверджувачем безпосередньо перед нанесенням. Затвердіння відбувається внаслідок незворотної хімічної реакції. Вони складніші у використанні, але мають максимальну міцність і стійкість.

За роллю в системі покриттів

Грунтовка (Primer). Забезпечує адгезію до металу/бетону та антикорозійний захист. Ніколи не використовується як самостійне фінішне покриття на вулиці.
Проміжний шар (Midcoat). Забезпечує необхідну товщину бар’єрної плівки (часто застосовується в багатошарових епоксидних системах).
Емаль / Фінішний шар (Topcoat). Захищає систему від ультрафіолету та агресивних хімічних речовин і визначає зовнішній вигляд (колір, глянець).
Грунт-емаль. Універсальний продукт «два в одному», що поєднує властивості грунту та фінішного покриття. Підходить для помірних умов експлуатації.

Призначення покриття

Цей пункт у TDS обмежує сферу застосування матеріалу, захищаючи підрядника від технологічних помилок.

Якщо фарба призначена для резервуарів із питною водою, вона матиме відповідний харчовий сертифікат. Якщо для мостів — високу стійкість до вібрацій та солей.

Що шукати в цьому розділі:

Умови експлуатації. Внутрішні або зовнішні роботи, морська вода, заглиблення в ґрунт, контакт з нафтопродуктами.
Корозійне навантаження. У професійних TDS призначення часто пов’язується з міжнародним стандартом ISO 12944. Ви побачите маркування від C1 (опалювані приміщення) до C5 (промислові зони з високою вологістю та агресивною атмосферою) або CX (екстремальні умови, морські платформи).
Приклад помилки. Використання інтер’єрної фарби для зовнішнього фарбування фасаду або металоконструкції призведе до її швидкого вицвітання та руйнування під впливом сонця та опадів, навіть якщо хімічна основа здається надійною.

Основа

Основа (або сполучна речовина, плівкоутворювач) — це основа фарби. Саме смола визначає 90% фізичних і хімічних властивостей готового покриття. У паспорті основа завжди вказується максимально точно.

Короткий опис найпопулярніших основ:

Алкідні. Традиційні, недорогі та прості у нанесенні фарби. Висихають завдяки окисленню на повітрі. Недоліки — низька стійкість до агресивних хімічних речовин та відносно короткий термін експлуатації в суворих умовах.
Епоксидна. Лідери за адгезією, механічною міцністю та водостійкістю. Ідеально підходять для ґрунтування металу, фарбування підлог та резервуарів. Головний мінус — епоксидна смола руйнується під дією ультрафіолету (покриття мутніє і «крейдується»), тому на вулиці її обов’язково перекривають захисним фінішем.
Поліуретанова. Має виняткову стійкість до УФ-випромінювання та зберігає еластичність навіть за мінусових температур. Найчастіше використовується як фінішний шар поверх епоксидного ґрунту в системах АКЗ (антикорозійного захисту).
Акрилова (на органічних розчинниках або на водній основі). Швидко висихає, не жовтіє на сонці, зберігає колір. Широко застосовується в будівництві, фарбуванні фасадів та легких металоконструкцій.
Цинконаповнена (епоксидна або силікатна). Містить до 90% цинкового пилу в сухій плівці. Працює за принципом «холодного цинкування», забезпечуючи катодний (електрохімічний) захист сталі, аналогічно гарячому цинкуванню.

Щільність матеріалу

Вказує вагу одного літра готової фарби та вимірюється в кілограмах на літр (кг/л) або грамах на кубічний сантиметр (г/см³).

Цей параметр є важливим для логістики та складського обліку: стандартне відро об’ємом 20 літрів при щільності матеріалу 1,5 кг/л важитиме 30 кг, що слід враховувати під час розрахунку вантажопідйомності транспорту.

На практиці малярі використовують щільність для точного дозування двокомпонентних сумішей на вагах, коли пропорції в технічному паспорті вказані за масою, а не за об’ємом.

Вміст сухого залишку

Один із найважливіших економічних і технологічних показників у TDS. Виражається у відсотках (як правило, за обсягом — Volume Solids).

Цей параметр показує, яка частка нанесеного матеріалу фактично залишиться на поверхні після повного випаровування всіх летких розчинників.

Приклад. Якщо сухий залишок становить 65%, то зі 100 мікрон щойно нанесеної (мокрої) фарби утвориться захисна плівка товщиною рівно 65 мікрон. Чим вищий сухий залишок, тим щільніший матеріал, тим менше шарів знадобиться для досягнення проектної товщини і тим менше розчинника просто випарується в повітря.

В’язкість фарби

Характеризує густоту та текучість суміші. У лабораторіях її вимірюють у пуазах або секундах (за часом витікання заданого об’єму через калібровану воронку-віскозиметр).

Показник в’язкості безпосередньо визначає вибір малярного інструменту. Високов’язкі (тиксотропні) матеріали чудово тримаються на вертикальних поверхнях без патьоків, але вимагають потужних апаратів безповітряного розпилення (АБР).

Рідкі суміші з низькою в’язкістю легко наносяться звичайним пневматичним фарборозпилювачем, валиком або пензлем.

Розріджувач та ступінь розведення

У цьому розділі виробник вказує марку оригінального розріджувача, який є хімічно сумісним зі смолою (сполучною речовиною) даного ЛФМ. Спроба заощадити та використовувати універсальний розчинник часто призводить до незворотного згортання фарби безпосередньо у шлангах апарату.

Також паспорт чітко визначає максимальний відсоток розведення (зазвичай від 0% до 10–15% за об’ємом).

Поширена помилка. Малярі надмірно розбавляють фарбу, щоб її було легше наносити. Це штучно занижує показник сухого залишку — фарба стає занадто рідкою, утворює патьоки та не дозволяє досягти нормативної товщини захисного шару за один прохід.

Товщина мокрого шару (WFT)

Товщина мокрого шару (Wet Film Thickness) вимірюється в мікронах (мкм) і позначає товщину свіжого покриття відразу після нанесення.

Це головний оперативний орієнтир для маляра. Фахівець не може виміряти товщину сухої плівки, доки фарба не висохне, тому безпосередньо під час роботи він прикладає до пофарбованої поверхні спеціальний калібрувальний інструмент — «гребінку» (вимірювач товщини вологої плівки).

Суворе дотримання WFT, зазначеного в паспорті, гарантує, що після випаровування розчинників замовник отримає необхідну товщину сухого захисного шару.

Товщина сухої плівки (DFT)

Товщина сухої плівки (Dry Film Thickness) вимірюється в мікронах (мкм) і показує кінцевий розмір захисного бар’єру після повного випаровування розчинників та полімеризації смоли. Це головний критерій приймання робіт інспектором технічного нагляду.

Недостатній шар DFT різко скорочує термін експлуатації покриття та призводить до передчасної корозії. Однак навмисне перевищення максимальної товщини (особливо для алкідних емалей або цинконаповнених ґрунтів) є ще небезпечнішим — внутрішнє напруження у занадто товстому шарі призведе до його розтріскування та відшарування від металу.

Витрата фарби (Coverage)

У паспорті завжди вказується теоретична витрата — площа поверхні, яку можна покрити одним літром (або кілограмом) суміші при строго заданій товщині сухої плівки (наприклад, 10 м²/л при 50 мкм DFT).

На практиці ця цифра ніколи не збігається з реальним обсягом закупівлі. При складанні кошторису до паспортних даних завжди додають коефіцієнт технологічних втрат (від 10% до 40% і вище).

Відсоток втрат залежить від методу нанесення (валик є економічнішим за безповітряне розпилення), погодних умов (розвіювання вітром) та складності самої конструкції (фарбувати суцільну стіну дешевше, ніж решітчасту ферму).

Час висихання покриття

Процес полімеризації не відбувається одночасно, тому в TDS час сушіння завжди поділений на технологічні етапи:

На відлип: Плівка добре «схопилася», до неї не прилипає пил і сміття.
До перекриття (вікно нанесення): Точний проміжок часу, протягом якого можна наносити наступний шар без ризику «підірвати» попередній розчинником або втратити міжшарову адгезію.
Повне затвердіння: Момент, коли покриття досягає 100% механічної міцності та хімічної стійкості (для епоксидних смол це часто займає до 7 діб).

Важливо! Усі ці показники тісно пов’язані з температурою. При +10 °C ЛФМ висихатиме в 2–3 рази довше, ніж при стандартній лабораторній температурі +23 °C.

Температура та умови нанесення

Розділ, ігнорування якого є причиною 80% усіх випадків відшарування фарби. Тут визначено гранично допустимі умови навколишнього середовища:

Температура повітря та матеріалу. Вказується робочий діапазон (наприклад, від +5 °C до +35 °C). Вихід за ці межі або зупинить хімічну реакцію, або зробить фарбу надто в’язкою.
Відносна вологість. Зазвичай обмежується порогом у 80–85%.
Точка роси. Золоте правило фарбувальних робіт — температура поверхні, що фарбується, має бути щонайменше на 3 °C вищою за точку роси. Якщо деталь холодніша, на ній утворюється невидима мікроплівка конденсату, і фарба ляже не на метал, а на воду.

Ступінь блиску покриття (Gloss)

Візуальний та експлуатаційний параметр, який вимірюється спеціальним приладом (блискоміром) під певним кутом і класифікується від глибоко матового до високоглянцевого.

Окрім естетики, блиск впливає на практичність: глянцеві поверхні мають щільнішу, закриту структуру пор, тому вони менше брудняться, краще протистоять вологості та легше миються. Матові ж емалі технологічніші в іншому — вони чудово розсіюють світло і візуально приховують дрібні дефекти підготовки основи (подряпини від абразиву, нерівності шпаклівки), які глянець миттєво підкреслить.

Адгезія покриття

Цей параметр визначає міцність зчеплення лакофарбової плівки з поверхнею, що фарбується (пряма адгезія), або з попереднім шаром (міжшарова адгезія).

У технічному паспорті вона зазвичай виражається в мегапаскалях (МПа) за методом відриву (Pull-off test) або в балах (від 0 до 5) за методом решітчастого надрізу. Висока адгезія гарантує, що покриття стане єдиним цілим з основою і не буде відшаровуватися суцільним шаром при механічних навантаженнях або різких перепадах температур.

Стійкість покриття

Описує здатність готового покриття протистояти руйнівним факторам навколишнього середовища. Залежно від призначення ЛФМ виробник вказує конкретні межі:

Механічна: стійкість до стирання та ударів (критично важливо для підлог).
Термічна: допустимі робочі температури (постійні та пікові).
Хімічна: стійкість до контакту з агресивними середовищами (масла, розчинники, кислоти).
Атмосферна (УФ-стійкість): здатність зберігати колір і не руйнуватися під впливом сонячного світла.
Антикорозійна: годин витримки в камері соляного туману (головний показник довговічності захисту металу).

Підготовка поверхні перед нанесенням ЛФМ

До 80 % передчасних відшарувань покриттів відбувається через порушення на цьому етапі. У цьому розділі технічного опису продукту (TDS) виробник зазначає обов’язкові стандарти підготовки основи (наприклад, згідно з ISO 8501-1), що гарантують заявлений термін експлуатації матеріалу.

Очищення та знежирення

Базовий етап видалення водорозчинних солей, масел та бруду. Паспорт визначає такі методи: миття прісною водою під тиском, обробка лужними засобами або протирання розчинником. Без повного знежирення будь-яка фарба згорнеться або втратить адгезію.

Шліфування поверхні

Створення шорсткості для надійного механічного зчеплення ЛФМ з основою. TDS визначає два ключові показники: необхідний ступінь очищення (наприклад, піскоструминна обробка до білого металу Sa 2.5) та потрібну висоту профілю в мікронах (наприклад, 40–75 мкм).

Грунтування

Нанесення першого шару, що відповідає за зчеплення та антикорозійний захист. У технічному паспорті фінішної емалі завжди зазначено перелік сумісних грунтовок. Використання випадкового ґрунту може призвести до хімічного конфлікту та відшарування всієї системи покриття

Вимоги до різних типів поверхонь

Регламенти підготовки суворо залежать від типу основи:

Чорна сталь: повне або часткове видалення окалини та іржі.
Оцинкування та алюміній: легке матування (свіпінг) неметалевим абразивом для надання шорсткості глянцевому металу.
Бетон: витримка до повного дозрівання (зазвичай 28 діб), видалення крихкого цементного молочка (шліфуванням або фрезеруванням) та контроль залишкової вологості (як правило, не вище 4%).

Способи нанесення лакофарбових матеріалів

У TDS завжди вказано допустимі методи нанесення та точні робочі налаштування інструменту. Недотримання цих рекомендацій призводить до нерівномірної товщини, перевитрати та дефектів покриття.

Нанесення пензлем

Використовується переважно для дрібного ремонту або обов’язкового смугового фарбування (strip-coating) складних ділянок: зварних швів, заклепок, гострих країв і кутів перед основним нанесенням. Не гарантує рівномірної товщини захисної плівки.

Нанесення валиком

Підходить для плоских поверхонь. Головний технологічний нюанс: валик завжди забезпечує меншу товщину шару, ніж апарат. Щоб досягти проектної товщини сухої плівки (DFT), зазначеної в технічних характеристиках, потрібно нанести більше шарів.

Пневматичне розпилення

Традиційне розпилення стисненим повітрям. Забезпечує високу якість декоративної поверхні (гладкість), але характеризується значними втратами матеріалу через утворення туману (до 40 %). У технічних характеристиках для нього вказують тиск повітря (зазвичай 3–5 бар) та діаметр сопла.

Безповітряне розпилення

Основний високопродуктивний метод промислового фарбування. Матеріал подрібнюється за рахунок високого гідравлічного тиску без участі повітря. Дозволяє наносити в’язкі суміші товстим шаром. У TDS для цього методу жорстко задаються тиск насоса (наприклад, 150–250 бар) і розмір сопла (наприклад, 0,015″–0,021″).

Метод занурення

Специфічний промисловий метод для серійних деталей, що виготовляються потоковим способом (труби, решітки). У технічній документації щодо занурення регламентується критично важливий параметр — робоча в’язкість суміші у ванні, щоб уникнути утворення напливів під час виймання деталі.

Міжнародні стандарти в технічних паспортах ЛФМ

Цифри в технічному паспорті не беруться «з повітря». Будь-яка заявлена характеристика ЛФМ перевіряється в лабораторіях за суворими регламентами. Це створює єдину систему координат для інженерів та інспекторів у всьому світі.

Стандарти ISO

Міжнародна організація зі стандартизації — головна світова база. У TDS найчастіше посилаються на базові для галузі стандарти: ISO 8501 (оцінка ступеня очищення поверхні перед фарбуванням, наприклад, Sa 2.5) та ISO 12944 (класифікація корозійної активності середовищ від C1 до CX та термінів служби покриття).

Стандарти ASTM

Американське товариство з випробування матеріалів. Їхні протоколи повсюдно використовуються для перевірки фізико-механічних властивостей. Наприклад, згідно зі стандартом ASTM D4541 вимірюють адгезію методом відриву, а згідно зі стандартом ASTM B117 фарбу випробовують на стійкість у камері соляного туману.

Стандарти DIN

Німецький інститут стандартизації. Часто використовується європейськими заводами для вузькоспеціалізованих випробувань покриттів. Наприклад, за стандартом DIN 51130 класифікують ступінь стійкості до ковзання (R9–R13) для промислових підлог та розмічувальних емалей.

Навіщо вказуються стандарти випробувань

Посилання на конкретний стандарт (наприклад, ISO або ASTM) юридично підтверджує, що показник отримано в незалежних, суворо відтворюваних умовах. Це єдиний спосіб коректно й об’єктивно порівняти матеріали різних брендів на етапі тендеру, виключивши маркетингові маніпуляції.

Термін та умови зберігання фарби

У технічному паспорті чітко визначено термін придатності матеріалу до відкриття банки. Порушення цих правил призводить до незворотного псування хімічного складу продукту ще на складі або під час транспортування.

Термін придатності лакофарбового матеріалу

Гарантований термін (зазвичай від 6 до 24 місяців), протягом якого фарба в оригінальній неушкодженій тарі зберігає всі заявлені властивості. Важливий нюанс: для двокомпонентних систем терміни придатності самої основи та її затверджувача часто відрізняються.

Температура зберігання

Допустимий мікроклімат на складі (зазвичай від +5 °C до +30 °C). Тривале перегрівання призводить до прискореного старіння смоли, осідання пігментів у твердий, нерозмішуваний осад або здуття тари. Заморожування матеріалів на водній основі незворотньо руйнує їхнє сполучне.

Умови транспортування

Вимоги до логістики, пов’язані з класом небезпеки та чутливістю складу до погодних умов. Якщо в TDS вказано «Берегти від замерзання», фарбу суворо заборонено перевозити взимку у звичайних тентованих вантажівках (потрібен ізотермічний фургон). Також обов’язковим є захист тари від прямих сонячних променів та атмосферних опадів.

Типові помилки при читанні технічного паспорта фарби

Навіть найякісніший ЛФМ можна зіпсувати, якщо трактувати параметри специфікації «на око». Розберемо найкритичніші технологічні помилки.

Недотримання умов нанесення

Фарбування за неприпустимих температур або високої вологості. Найпоширеніша помилка — забути про точку роси (поверхня має бути щонайменше на 3 °C теплішою за повітря). Результат: невидимий конденсат під плівкою, утворення бульбашок і повне відшарування.

Неправильне розведення матеріалу

Додавання розчинника понад норму для зручності роботи або використання дешевого несумісного розчинника. Результат: різко знижується сухий залишок (неможливо досягти нормативної товщини захисного шару), а сторонні хімічні речовини можуть необоротно згорнути смолу прямо в апараті.

Порушення товщини шару

Прагнення покрити деталь одним дуже товстим шаром замість двох передбачених нормами. Перевищення максимальної товщини сухого шару (DFT) створює сильне внутрішнє напруження: розчинник «залишається» всередині, плівка залишається м’якою або покривається тріщинами. Заниження товщини призводить до швидкої (точкової) корозії.

Недотримання часу міжшарового сушіння

Нанесення фінішного шару занадто рано або, навпаки, пропуск максимального інтервалу перекриття. У першому випадку розчинник зі свіжого шару «підірве» недосохлий ґрунт. У другому — хімічна реакція нижнього шару повністю завершиться, поверхня стане глянцевою, і шари просто не зчепляться між собою.

Використання несумісних матеріалів

Спроба поєднати різні хімічні основи без перевірки таблиці сумісності в TDS. Наприклад, нанесення міцної двокомпонентної епоксидної фарби поверх слабкої однокомпонентної алкідної емалі призведе до того, що агресивні розчинники епоксидної фарби миттєво зморщать і знищать нижній шар.

Приклад аналізу технічного паспорта ЛФМ

Теорія без практики не працює. Давайте подивимося, як лабораторні показники з документа перетворюються на конкретний алгоритм дій на будівельному чи виробничому майданчику.

Як на практиці читати технічну специфікацію фарби

Читання специфікації — це чітка послідовність. Спочатку ви перевіряєте призначення та тип смоли, щоб переконатися, що фарба взагалі вирішить ваше завдання.

Потім зверніть увагу на сухий залишок і теоретичну витрату, щоб відділ постачання закупив потрібну кількість з урахуванням втрат.

Після цього вивчаєте вимоги до підготовки поверхні, і лише наприкінці маляр звертає увагу на пропорції змішування, налаштування сопла та температурні діапазони.

Аналіз основних параметрів на прикладі

Візьмемо типові дані з технічного паспорта (TDS) умовного промислового двокомпонентного (2К) епоксидного ґрунту та перетворимо їх на практичні рекомендації:

Сухий залишок: 75%. Матеріал щільний. Це означає, що якщо маляр нанесе 100 мікрон вологої плівки (WFT), після випаровування розчинників на металі залишиться 75 мікрон сухого захисного шару (DFT).
Пропорція змішування: 4:1 за об’ємом. На 4 літри базової смоли потрібно додати рівно 1 літр затверджувача. Не можна відміряти «на око» — суміш просто не висохне.
Термін придатності суміші: 2 години при +20 °C. Категорично заборонено замішувати відразу всю партію. Готується саме той об’єм, який бригада гарантовано встигне нанести за 120 хвилин. Інакше фарба безповоротно затвердіє прямо у відрі або шлангах апарату.
Розведення: макс. 5% оригінальним розчинником. На 10 літрів готової суміші можна додати не більше 0,5 літра фірмового розчинника, інакше товщина шару різко зменшиться і з’являться патьоки.
Інтервал перед нанесенням наступного шару при +20 °C: мінімум 8 годин, максимум 14 днів. Наносити наступний фінішний шар можна не раніше наступної зміни (інакше розчинник пошкодить свіжий ґрунт). Але якщо зачекати більше двох тижнів, епоксидна смола стане глянцевою, як скло, і для зчеплення шарів її доведеться заново подряпати абразивом (матувати).

Поширені запитання (FAQ)

Навіть у досвідчених фахівців під час роботи з документацією регулярно виникають типові запитання. Ми зібрали найпопулярніші з них і підготували короткі відповіді.

Що означає «сухий залишок» у фарбі

Це об’єм або маса матеріалу у відсотках, яка фактично залишається на поверхні після повного випаровування всіх летких розчинників. Якщо сухий залишок дорівнює 60%, то з мокрого шару товщиною 100 мкм після висихання сформується бар’єрна плівка рівно в 60 мкм. Чим вищий цей показник, тим менше розчинника ви купуєте в банці і тим менше шарів потрібно для захисту.

Що таке DFT і WFT

Це дві нерозривні абревіатури для контролю товщини покриття:

WFT (Wet Film Thickness): товщина мокрого (свіжого) шару. Вимірюється маляром безпосередньо під час фарбування за допомогою калібрувальної «гребінки».
DFT (Dry Film Thickness): товщина сухої (готової) плівки. Вимірюється інспектором за допомогою електронного товщиноміра під час здачі об’єкта.

Як розрахувати витрату фарби за технічним паспортом

У специфікації вказано виключно теоретичну витрату для ідеальних лабораторних умов (наприклад, 10 м²/л). Щоб розрахувати реальну потребу, до паспортної витрати завжди потрібно додавати технологічні втрати. Залежно від методу розпилення (пневматичний або безповітряний), погодних умов і складності металоконструкцій, коефіцієнт втрат закладається в діапазоні від 10% до 40% і вище.

Чим TDS відрізняється від SDS

Це два різних документи. TDS (Technical Data Sheet) — це технологічна інструкція щодо того, як правильно фарбувати (тиск насоса, діаметр сопла, інтервали висихання). SDS (Safety Data Sheet) — це паспорт безпеки, який пояснює, як уникнути травм під час роботи з хімічними речовинами (клас небезпеки, заходи першої допомоги, правила гасіння та утилізації).

Висновок

Лакофарбовий матеріал у банці — це лише хімічний напівфабрикат. Готовим продуктом він стає лише після нанесення на поверхню та повної полімеризації. Технічний паспорт (TDS) у цьому процесі відіграє роль головного сполучного ланки між хімічним продуктом, виготовленим на заводі, та довговічним захисним бар’єром на вашому об’єкті.

Які параметри технічного паспорта є найважливішими

З аналітичної точки зору всі дані у специфікації є рівнозначними, оскільки порушення будь-якого з них призведе до дефекту. Однак для ефективного управління проектом параметри зазвичай поділяють на три критичні групи:

Економічні показники (сухий залишок і витрата). Це основа для складання кошторису та закупівлі. Оцінювати вигідність матеріалу за вартістю за літр — груба помилка. Справжня економіка проекту базується на вартості одного квадратного метра готового покриття при нормативній товщині сухої плівки (DFT). Чим вищий сухий залишок, тим вигідніший матеріал у реальній роботі, незважаючи на вищу ціну за банку.
Технологічні (життєздатність, пропорції, товщина). Ці показники визначають вибір малярного обладнання та кваліфікацію бригади. Суворе дотримання пропорцій змішування основи з затверджувачем та контроль товщини мокрого шару (WFT) гарантують, що фарба набуде заявленої механічної та хімічної міцності.
Кліматичні показники (температура, точка роси, інтервали перекриття). Це графік виконання робіт. Терміни міжшарового висихання визначають, з якою швидкістю малярі повинні рухатися по об’єкту, а обмеження щодо точки роси визначають, чи можна взагалі проводити фарбування за поточних погодних умов.

Чому завжди потрібно читати TDS перед використанням ЛФМ

Робота «за звичкою» або покладання на поради продавців — головна причина рекламацій у сфері промислового та будівельного фарбування. Виробники постійно модифікують рецептури: змінюють типи розчинників, коригують час полімеризації та впроваджують нові добавки. Те, що п’ять років тому працювало з фарбою конкретного бренду, сьогодні може призвести до відшарування.

Використання TDS виконує функцію управління ризиками. Перефарбовування об’єкта (наприклад, зняття бракованого покриття з металевої ферми або бетонної підлоги за допомогою піскоструйної обробки та нанесення нового покриття) обходиться в 5–10 разів дорожче, ніж виконати роботу правильно з першого разу. Технічний паспорт перетворює процес фарбування з суб’єктивної творчості на передбачувану інженерію, де результат гарантований цифрами, а не удачею.

Короткий виклад основних висновків

TDS — це технічний регламент. Він містить об’єктивні фізико-хімічні параметри продукту, правила підготовки поверхні та налаштування обладнання, а не маркетингові обіцянки.
TDS і SDS — це різні документи. Технічний паспорт (TDS) містить інструкції щодо правильного нанесення фарби, а паспорт безпеки (SDS) — щодо безпечного поводження з нею.
Сухий залишок визначає економічну ефективність. Саме цей відсоток (а не об’єм рідини в банці) показує, скільки реального захисного матеріалу залишиться на конструкції після висихання.
Підготовка та кліматичні умови важливіші за фарбу. Навіть найдорожча поліуретанова або епоксидна емаль відшарується, якщо нанести її на неочищений метал або не врахувати точку роси.
Товщина та інтервали — запорука довговічності. Порушення товщини шару (WFT/DFT) або недотримання часу міжшарового висихання призводить до внутрішніх напружень, розтріскування та втрати адгезії.

Як читати технічний паспорт ЛФМ — розшифровка параметрів